У сиву давнину матеріалами для письма були природні матеріали, які оточували людину. Це були камені, шкури звірів, пальмове листя, глина та ін. За інструменти для виконання малюнків правили загострені камінці, кістяні палички, а також палички з інших матеріалів (дерево, очерет) для писання на глині. Вибір матеріалу для писання визначався географічними природними умовами. Так, у жителів долини Тігру і Євфрату буквально під ногами лежала глина, через те ассірійці писали на м'яких непросушених глиняних плитках очеретяними та дерев'яними паличками. Потім ці плитки просушували, випалювали і складали у спеціальні ящики. Так створювались «книги».

У стародавній Індії для письма використовували листя пальми. А жителі стародавніх міст північно-західної Русі писали на бересті — верхньому шарі березової кори.

В Єгипті, у долині Нілу, росла болотяна рослина — папірус, схожий на очерет. На стовбурі, висота якого досягала чотирьох метрів, не було листків, а тільки вгорі він закінчувався зеленим листям, зібраним у вигляді віяла. З крихкої, пористої серцевини стовбура вирізували тонкі довгі пластинки, які складали перпендикулярно рядами одну біля одної і склеювали. Потім мокрі ще аркуші пресували, після чого висушували і полірували їх поверхню гладенькими черепашками або пемзою. Аркуші папірусу склеювали один з одним і згортали у довгий сувій. Таким був матеріал для писання. Сувої були дуже довгі. Відомо, наприклад, що «Іліада» Гомера написана на сувої завдовжки близько 150 м. На папірусі писали протягом кількох тисячоліть.

У II ст. до нашої ери в малоазіатському місті Пергамі винайшли новий матеріал для писання, який виготовляли із шкури телят або козенят. За назвою міста цей матеріал назвали пергаментом. Перевага його порівняно з папірусом була та, що він не ламався і його можна було згортати будь-як. Писали на пергаменті тонкими підструганими очеретяними паличками, змоченими в рідкій фарбі.

У країнах Далекого Сходу за п'ятсот років до нашої ери писали на спеціально обробленій шовковій тканині. Але шовк був дуже дорогий. Швидкий розвиток культури потребував багато матеріалу для писання, який був би доступний і дешевший.

І такий матеріал — папір — був створений. Для його виготовлення використовували рослинну сировину: стебла бамбука, кору дерев, коноплі, бо ці матеріали складаються з окремих тоненьких волокон. Першими почали виготовляти папір китайці на початку II ст. нашої ери. У Європу мистецтво виготовлення паперу проникло через арабів. Спочатку папір коштував дуже дорого. Виготовляли його вручну, в невеликій кількості, аркушами прямокутної форми. У 1799 р. француз Нікола Луї Робер створив папероробну машину. На цій машині папір виготовляли у вигляді довгої стрічки і в порівняно великій кількості. А через те, що сировиною для виготовлення паперу була деревина, що коштувала дешево, вартість його значно знизилась. На початку XIX ст. папероробні машини з'явились і в нас. В наші часи машина для виготовлення паперу може випускати стрічку завширшки 8 м із швидкістю 350 м за хвилину. Протягом дня така машина виробляє близько десяти залізничних вагонів паперу.

Сьогдні найпоширенішим матеріалом для писання є папір. Його виготовляють багатьох видів і сортів. У шрифтовій графіці використовують папір білий або тонований (яким-небудь кольором). Папір буває із зернистою, шершавою поверхнею. З такою поверхнею добре з'єднуються шари фарби і штрихи, які наносять олівцями. Лягаючи між зернинами, горбочками, на поверхні паперу, фарба, туш і т. д. міцно прикріплюється до нього. До кращих сортів білого паперу належить ватман (виготовлюваний з волокон ганчірок), напівватман, александрійський та ін. У магазинах їх називають відповідно креслярський, малювальний, крейдяний. Перший за якістю значно кращий — він білий, досить міцний, з шершавою поверхнею. Малювальний папір не такий цупкий, його міцність залежить від клею, що зв'язує волокна. Крейдяний папір має гладеньку поверхню; для шрифтових робіт він менш придатний.