Людина в своєму психічному розвитку проходить 8 фаз:

1. Перший рік життя (довіра - недовір'я).
Залежно від догляду дитина навчається сприймати навколишнє оточення. У цей період у неї формується відношення до оточення, ворожості.

2. Другий і третій роки (самостійність - залежність).
В цей час формуються навики самостійності і самоконтролю. Посилена опіка в цей період веде до формування відчуття сорому і сумнівів. У психології вважається загальноприйнятим, що особистість людини повною мірою формується впродовж перших трьох-п'яти років життя.

3. Четвертий і п'ятий роки (ініціатива - відчуття провини).
Відношення батьків до самостійності в діях дитини ведуть до формування ініціативи або повної безініціативності. У останньому випадку формується відчуття провини.

4. Шостий - одинадцятий рік (працелюбний - комплекс неповноцінності).
Прагнення дитини до пізнання, оволодіння різними уміннями і навиками виховують в неї працьовитість. Якщо ж перешкоджати активності дитини, то створюються умови для формування комплексу неповноцінності.

5. Дванадцять - вісімнадцять років (ідентифікація особи - змішення ролей).
У цей період підліток, граючи різні соціальні ролі (учня, сина, товариша, брата і т. д.), виробляє власну особистість, притаманної тільки йому. При несприятливих умовах підліток не знаходить свого місця в соціальному оточенні.

6. Рання дорослість (інтимність - ізоляція).
Успішна взаємодія з протилежною статтю веде до виховання інтимності, невдала - до розвитку самотності.

7. Середній вік (колективізм - егоїзм).

Людина може направляти свою особисту спрямованість на сім'ю, суспільство, процес і результати праці, або орієнтуватися тільки на себе, свої власні інтереси і потреби.

8. Старість (почуття виконаного обов'язку - відчай).

У цю останню фазу життя людина оцінює пройдений шлях. В результаті одні відчувають задоволення від зробленого, інші відчувають у відчай від марно прожитого життя.